Тема дня, бля!..

Приводжу шматок з однієї з своїх скарг (а приблизно таких юристи по всій країні за останні декілька років написали - тисячі і тисячі), з якої видно, що продажні суди В УСІХ випадках "іменем України" свідомо казали на чорне - біле, заохочуючи безвідповідальність "інвестиційних" кампаній та перебріхуючи юридичну сутність бардака, що буяв ці роки на будівельному ринку.

Бідні "інвестори" в більшості своїй уяви не мали, що "під патронатом" всіх українських гілок влади ГОТУЄТЬСЯ грандіозна пірамідальна афера. Ну дійсно - якщо ВСІ укладають ці блядські "інвестиційні" договори, і ВСІ суди в один голос кажуть, що з ними все ОК - хто віритиме якимось там адвокатам, які кричать, як підірвані - що це фуфель, папірець, а не договір, який нічим не забезпечений і за яким у випадку суду НІЧОГО не отримаєш?

Отже:

"Ключовими питаннями, які мали з”ясувати суди для встановлення істини в цій справі – це, по-перше, юридична сутність договору, що має назву “Генеральное соглашение о долевом участии в строительстве № 103-Ф-2Е3” (далі – Генеральна угода) та був укладений 28 лютого 2000 року між позивачами та відповідачем, по-друге – які норми матеріального права і яким чином має застосувати суд при вирішенні цього цивільно-правового спору, по-третє – чи дотрималися сторони умов цього договору, і якщо ні, то яка компенсація має бути присуджена постраждалій стороні.
Відповідачі спочатку стверджували, що вказану Генеральна угода – це нібито договір про сумісну діяльність, або що це “інвестиційний договір”. Останню точку зору підтримав і суд другої інстанції, прямо вказавши, що спірна Генугода нібито відповідає “вимогам Закону України “Про інвестиційну діяльність”.
На думку ж позивачів, це звичайний собі договір підряду (Гл.28 “старого” ЦКУ, який діяв на час укладання та виконання спірної Генугоди), згідно умов якого підрядчик-відповідач – ЗАТ “Познякижилбуд” - зобов”язався виконати на свій ризик певну роботу за завданням замовника (побудувати для Л.І. та Є.Є. об”єднану квартиру певної площі, з певною кількістю приміщень певних категорій) - з своїх матеріалів, а замовники зобов”язалися прийняти та оплатити виконану роботу (ст. 332).Нарешті, в п.11.1 Генеральної угоди є вказівка на те, що відповідач визнає правовідносини, які виникли внаслідок укладання цієї угоди, такими, що регулюються Законом України “Про захист прав споживачів”, тобто визнає позивача споживачем своїх будівельних послуг, а не партнером по угоді про сумісну діяльність чи” інвестором”.
У позивачів склалося враження, що суд з самого початку став на їх позицію у з”ясуванні юридичної сутності Генеральної Угоди, оскільки позовна заява були прийнята судом без сплати державного мита на підставі норм Закону України “Про захист прав споживачів”. В оскаржуваному рішення також є вказівка на те, що судові витрати слід віднести на рахунок держави. Це свідчить про те, що і в іншому суд мав керуватись при вирішенні цієї справи саме Законом України “Про захист прав споживачів”, а нормами “старого”Цивільного Кодексу України – лише в тій мірі, в якій вони не протирічать вказаному Закону. Але суд першої інстанції невідомо чому не застосував до Генеральної Угоди норм вказаного Закону та не мотивував, чого він цього не зробив. Суд другої інстанцї також уникнув відповіді на питання про те, чому в такому випадку з позивачів не стягується державне мито. На думку позивачів, зазначений Закон України “Про інвестиційну діяльність” не має ніякого відношення до них, бо вони не були і не могли бути ніякими “інвесторами”, бо ніяких “інвестицій” нікуди не вкладали, а просто сплатили гроші за своє ЗАМОВЛЕННЯ побудувати їм житло. В такому “двійчастому” підході і проявилася внутрішня суперечливість оскаржуваних рішень.
Права замовника за договором підряду регулюються ст. ст. 344 та 347 ЦКУ, якими і намагалися скористатись позивачі. На думку позивачів, суди не повинні були керуватись при вирішенні цього цивільного спору положеннями Генеральної угоди, оскільки це протирічить ст. 21 Закону України “Про захист прав споживачів” – “Умови договору, що обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими законодавством, визнаються недійсними. Якщо в результаті застосування умов договору, що обмежують права споживача, споживачеві завдано збитків, то вони повинні бути відшкодовані винною особою в повному обсязі. Споживач має право на відшкодування збитків, завданих йому виготівником (виконавцем, продавцем) у зв”язку з використанням останнім переваг свого становища у виробничій чи торговельній діяльності.” Натомість суд мав керуватись ст. ст. 12,15 та 17 Закону України “Про захист прав споживачів”, в яких йдеться про право споживача на належну якість робіт, права споживача у разі порушення умов договору про виконання робіт та про майнову відповідальність за шкоду, заподіяну роботами неналежної якості."

Хто дочитав до кінця - вже молодець! Якщо хтось прочитав і не все зрозумів - пишіть, відповім.